Плоди II Ватиканського Собору за 60 років – трансформація Католицької Церкви в псевдоцеркву Нью-Ейдж /8 частина/
Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v6qonao–ii-..-8.html
https://www.bitchute.com/video/TYhbXKZIdCFY/
https://cos.tv/videos/play/59645328448852992
https://youtu.be/G_QtmNsWL2E
В останньому листі ми згадали про історико-критичну теологію, яка є частиною модернізму, та про її засудження професоркою Е. Ліннеман. Водночас ми вказали на декілька єресей модернізму, які засудив святий папа Пій X.
Щодо догм та єресей, кардинал Ратцінгер писав: «З цього суб’єктивного нетрадиційного розуміння науки Церкви догма часто вважається нестерпною в’язницею. Однак при цьому забувається, що догматична дефініція – це, навпаки, служіння правді, це дар віруючим людям від авторитету, встановленого Богом. Догми (мури, які бережуть овечок від вовків) – це не мури, які перешкоджають нашому погляду, але якраз навпаки – це відкриті вікна, через які вільно дивимося в далечінь».
В каноні 751 сказано: «Єрессю називається вперте заперечення правди, в яку після прийняття Тайни Хрещення треба вірити Божою і католицькою вірою; або вперті сумніви щодо цієї правди. Канон 1364 зазначає, що єретик підпадає під екскомуніку latae sententiae, так само як апостат (відступник)… Уперте заперечення та вперті сумніви, про які йдеться в Кодексі, сьогодні вже не зустрічаються у відкритому вигляді…».
Святий Пій X у своїй енцикліці пише: «Модерністи (сьогодні ІКТ) стверджують, що, мовляв, необхідно припустити, що святі книги мають життєвий розвиток, який виник з розвитку віри і йому відповідає. Далі стверджують, що сліди розвитку такі ясні, що запросто можна писати його історію. І справді, так її і пишуть, і то з такою певністю, начебто на власні очі бачили кожного з авторів. Щоб підтвердити своє вчення, посилаються на т.зв. критику тексту і намагаються доказати, що той чи інший вислів не є на своєму місці, та подають ще й інші подібні причини. Ви б точно сказали, що вони мали перед очима якісь первинні зразки розмов і бесід, по яких точно б визначили, що є на своєму місці, а що ні… Хто почує, скільки вони там виявили помилок, може легко подумати, що перед ними ще ніхто Святого Письма не читав і не досліджував. Однак перед ними був цілий ряд вчених, які набагато перевищували їх обдаруваннями, освітою і святістю життя. А ці покірні вчені Святе Письмо не лише в жодному разі не применшували, а навпаки, чим докладніше його досліджували, тим щиріше дякували Богові, що вирішив так з людьми розмовляти. Ці вчителі для вивчення Святого Письма не користувалися такими середниками, якими користуються модерністи (сьогодні ІКТ) і які походять з філософії, що заперечує Бога. Ані свій розум не вважали найвищим і абсолютним мірилом своїх висновків.
Думаємо, що кожному зрозуміло, чим насправді є цей метод модерністів (сьогодні ІКТ) в історії. Першим іде (невіруючий) філософ, після нього приходить (невіруючий) історик, за ними наступає атеїстична критика, як внутрішня, так і текстова. Головний напрямок визначає атеїстична філософія, тому, зрештою, вже не йдеться про звичайну (об’єктивну) критику, але про агностичну, іманентну та еволюціоністичну. А тому, хто її признає і нею користується, той признає і поміщені в ній блуди і є противником католицького вчення».
«З цієї причини може виглядати дуже дивним, що між католиками ця (філософсько-історична) критика сьогодні користується великою повагою.
Це має подвійну психологічну причину:
1) Сила єдності – тісний контакт, яким історики і критики такого роду взаємно об’єднані, без огляду на релігію.
2) Сила демагогії – це велика відвага (зухвальство), з якою те, що один скаже, інші ніби єдиними устами подають і вихваляють як прогрес науки.
Однак спільно накидаються на кожного, хто заперечує їхню вигадку, і звинувачують його в необізнаності. Хто ж приймає їхні погляди, того захищають і обсипають похвалою. Тому є багато обманених, які б перелякалися таким станом, якби уважніше обміркували справу. З такого домінуючого панування заблуканих, з цієї необережної згоди поверхневих душ виникає своєрідне зараження навколишнього середовища, яке проникає усе і поширює погибель».
«Також обов’язок єпископів – дбати про те, щоб модерністичні (сьогодні історико-критичні) праці або такі, які просякнуті модернізмом (сьогодні ІКТ), не дозволяли читати в семінаріях… Вони ще шкідливіші, ніж аморальні книги, бо порушують основи християнського життя… Отож хочемо, щоб єпископи покинули увесь страх і світську обережність, не зважали при цьому на крик злих і щоб кожен спокійно, але рішучо виконував свій обов’язок. Нехай ординарії дбають про те, щоб в їхніх єпархіях шкідливі книги та інші праці не видавалися і не поширювалися, та щоб були вилучені з рук віруючих.
Теологи певного напрямку (сьогодні ІКТ) стараються захопити ключові місця в Церкві, щоб таким чином могти здобути якнайбільше послідовників. Намагаються заволодіти викладацькими кафедрами в семінаріях, які потім перетворюють на кафедри морової епідемії!».
«Які методи вони мають, щоб прихилити собі студентів і молодь? Галасливим наголошенням на науковості, а також через висміювання думка молодих студентів стає отруєною і стривоженою. З одного боку, вони не хочуть, щоб їх вважали за неуків і недолугих, а з другого – хочуть виглядати вченими. Спонукані власною гордістю і цікавістю, часто піддаються модернізму (сьогодні ІКТ) і цілковито йому відкриваються».
«Сьогодні оборонців єресей не мусимо шукати лише між явними ворогами, але вони скриваються в самому лоні і нутрі Церкви, і тим більше шкодять… Адже ці мужі не намагаються погубити Церкву поза нею, але в ній. Сьогодні небезпека є в жилах і в лоні самої Церкви. Чим відповідальнішу посаду в Церкві займають ці приховані єретики і чим більш довірчі інформації мають про внутрішню структуру Церкви, тим більша і небезпечніша катастрофа загрожує.
Також потрібно звернути увагу на те, що ці приховані єретики свою сокиру не прикладають до гілок чи пагонів, але до самого кореня, тобто до віри і до найглибших живильних коренів віри! Коли так порушили корінь безсмертя, то по цілому дереві далі поширюють отруту, так що нема догми католицької віри, яку би пощадили і не намагалися підірвати…».
Так званий історико-критичний метод вже отруїв все віровчення і мораль. Згідно з каноном 1364, теологам-модерністам загрожує найважче покарання у виді відлучення від Церкви: «Відступник від віри, єретик, негайно потрапляє під автоматичну екскомуніку». Згідно з каноном 751, «єрессю називається вперте заперечення правди, в яку після прийняття Тайни Хрещення треба вірити Божою і католицькою вірою; або вперті сумніви щодо цієї правди».
Нинішня відступницька система зловживає церковною структурою, бо їй залишено виконавчу владу. Захисників віри позбавляють посад і виключають з Церкви, а єретики залишаються безкарними. Католицька громадськість дезорієнтована, несправедливо покараних вважає справжніми винуватцями і так до них ставиться. З іншого боку, єретиків вшановує і вважає законними пастирями.
Найбільше зловжив авторитетом архиєретик Бергольйо. Він узурпував верховну владу в Церкві і використав її для прямої ліквідації самих коренів Церкви. Зокрема, проголосив бунт проти Бога, видавши т.зв. догматичну декларацію «Fiducia supplicans». Цим трансформував Церкву у синагогу сатани з содомським антиєвангелієм. Скандально, що єпископи, священники та віруючі це респектують. Через своє боягузливе підпорядкування відступнику вони накликають на себе Божу анатему і кару екскомуніки. Псевдопапа у своїй антицеркві тягне їх до вічної погибелі. Щоб відвернути увагу від свого злочину, він проголосив ювілейний цирк з паломництвами і відпустами. Його кульмінація відбудеться 5 вересня. Цього дня через ювілейні ворота пройде гей-парад та отримає райдужні ювілейні індульгенції. Бергольйо нахабно сміється в обличчя католицьким єпископам та священникам і вже планує подальший хаос через скасування целібату, висвячення жінок на дияконис та священниць і деградацію Святої Літургії внаслідок запровадження поганських практик.
Чи тепер, у 2025 році, ще можливий порятунок? Так, але тільки через правдиве покаяння! В чому воно полягає? У трьох пунктах:
- Кожен єпископ разом зі своєю дієцезією повинен публічно відректися самогубної «Fiducia supplicans».
- Кожен єпископ зі своєю дієцезією повинен відділитися від недійсного папи Бергольйо.
- Кожен єпископ повинен відділитися від єретичного II Ватиканського Собору з його єресями модернізму ІКТ та синкретизму з поганством.
Вірні та священники повинні чинити тиск на свого єпископа через витривалу молитву та особисті листи чи групові візити. Без цього тиску єпископи не зможуть опертися апостатичній системі.
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату
+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі
02.03.2025