skip to Main Content

Заклик католицьким та православним монахам і монахиням

29.06.2019

Дорогі монахи та монахині!

Ви за Христа, за Його Євангеліє, задля спасіння своєї душі та спасіння інших залишили світ. Ви обрали богопосвячене життя в наслідуванні Христа. Ви вирішили реалізувати Його слова, що містяться в Євангелії, а передусім заклик: «Зречись себе, візьми свій хрест і йди за Мною». Ваша перша любов до Ісуса вела вас до радикального кроку. Ви зреклися фізичного батьківства і материнства, щоб прийняти духовне. Ісус каже: «Той є Мій брат, Моя сестра і Моя мати, хто не тільки чує Мої слова, але хто їх і реалізує». Ви вирішили обрати євангельську радикальність. Ви разом з апостолом можете визнати: «Ми нерозумні Христа ради»; «життя для мене ‒ Христос, а смерть ‒ прибуток»; «вже не живу я, а живе в мені Христос».

З болісною усмішкою, сам будучи монахом, я критично ставлю собі основні питання: Де в моєму повсякденному житті є Ісус? Що саме сьогодні є моїм хрестом? Що є Божою волею в ситуаціях цього дня? Чи Ісус дійсно є на першому місці в моєму мисленні і в моєму серці? Або ж я постійно кручуся, наче в зачарованому колі, навколо свого его? Наша зіпсована природа уникає суті та духа Євангелія. Дивлячись критичним поглядом, з великим болем бачу це навіть у богопосвячених осіб. Монахи повинні бути сіллю, повинні бути розчиною і світлом. Чи справді вони сьогодні є цим? Або ж багатьох стосується Христове слово: «Тому, що ти ні гарячий, ні холодний, то вивергну тебе з уст Моїх!».

Слава Богу, що є й такі, які прагнуть, шукають і стараються помирати для свого его, для старої людини в нас. Тоді вони, разом з апостолом, можуть сказати: «Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса» (ІІ Кор. 4,10).

Де настане духовне пробудження Католицької і Православної Церков в цей апокаліптичний час? Єресі та аморальність вже нищать і саму дорогу спасіння. Хто повинен почати каятися, як не богопосвячені особи? Де найперше? На молитві. Нехай монастирі дійсно стануть домами молитви!

Що стосується єпископів і кардиналів, то навряд чи можна очікувати від них радикальної реформи. Хто з них сьогодні може сказати разом з апостолом: «Наслідуйте мене, як я Христа!»?

Для того, щоб відродження розпочали священики, вони потребували б умов. Яких? Кожного тижня хоча б півтора дня перебувати у братній спільноті і присвячувати час молитві та Божому слову (Ді. 2,42).

Але віднову духа через молитву мали б розпочати найперше монахи.

Трагедією і вершиною сліпоти є те, що деякі монастирі хочуть правдиву духовність Євангелія т.зв. оживляти методами йоги або дзену, які сутнісно пов’язані з поганським буддизмом чи індуїзмом. Це фальшива духовність і фальшива дорога. Їхні медитації не ведуть до правди (ні до природної, ні до спасительної), але, незважаючи на це, вони щодня присвячують їм кілька годин. Їхня дорога і їхнє з’єднання в кінцевому результаті є єдністю з ангелом світла, тобто з дияволом. Наше з’єднання в молитві в кінцевому результаті є єдністю з Христом, нашим Богом і Спасителем.

Ще давній філософ казав: «Пізнай себе самого». В нас є корінь гріха ‒ родовище зла. Ігнорування цієї реальності веде до фальшивого самопізнання. Справжнє пізнання веде до покаяння. Без правдивого покаяння не існує духовного життя, не існує внутрішньої єдності з Ісусом! «Хто не має Духа Христового, той Йому не належить» (Рим. 8,9).

Багато чого я маю на серці, що хотів би вам передати, але тепер скажу тільки про те, що вважаю актуальним. Я хотів би коротко поділитися з вами досвідом внутрішньої молитви. Я молюся її щодня вже півстоліття, так що до вас говорить не релігійний теоретик, але практик. Не я один маю досвід з цією молитвою, його вже має і багато монахів та монахинь.

Ісус сказав: «Отож і однієї години не спромоглися чувати зо Мною? Чувайте й моліться». Ісус каже не тільки «моліться», але каже і «чувайте!». Ми повинні залишатися в Божій присутності і в Божому слові.

Деякі з вас пережили не тільки особисте навернення, але й прийняття Святого Духа в повноті, тобто хрещення Святим Духом, пов’язане з молитвою мовами. Корисно використовувати цей дар молитви. Святе Письмо каже, що Святий Дух заступається за нас стогонами невимовними. Далі апостол каже, що ми повинні молитися не тільки мовами, але й розумом (І Кор. 14,14-15). У внутрішній молитві переживаємо очищення, просвічення і єдність з Ісусом. Згодом вона пронизує наше життя. Тут йдеться про процес, про духовне зростання.

До найосновніших правд належить реальність нашого гріха, Христова смерть на хресті і прощення гріхів. Наступною реальністю, з якою ми повинні рахуватися, є смерть, Божий суд і вічність. Якщо ці правди нас просякнуть, ми будемо усвідомлювати Боже слово і відрізняти фальшиві духовні течії від справжніх.

При молитві потрібно зберігати молитовні позиції. Ми клячимо або стоїмо, руки маємо простягнуті вгору, розпростерті у вигляді хреста чи складені. Йдеться про боротьбу з нашим фізичним лінивством та розсіяністю, а тому найважчим є початок, проривання до Божої присутності. Аж після цього слідує стишення.

Перших 15 хвилин.

На самому початку усвідомлю:

1) Реальність смерті. Мене чекає безповоротний перехід з часу до вічності. Ісус закликає: «Будьте готові, бо смерть прийде, як злодій, того дня і години, що про неї ви й не думаєте».

2) Реальністю є і Божий суд. Ісус каже: «За кожне пусте слово будете суджені». Так, і за кожну погану думку, за кожне гріховне почуття, з яким ми свідомо з’єдналися і в якому залишалися.

3) Але реальністю є і прощення гріхів: «Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили» (І Кор. 11,31). І далі: «Якщо ходимо у світлі, кров Христова очищує нас від кожного гріха» (І Ів. 1,7).

Згадавши ці правди, я намагаюся особисто їх усвідомлювати і залишатися в них. При цьому дуже допомагає молитва в Дусі ‒ молитва мовами. Святий Дух заступається за нас стогонами невимовними (Рим. 8,26). Мета полягає в тому, щоб пережити цю чверть години так, наче б вона була останньою в моєму житті. Щоб конкретно усвідомити свій гріх і гріховність, я повторю: «Я є свавільник, я є гедоніст, я є осуджувач», ‒ і осмислю значення цих слів. Свавільник: забуває про Бога і вирішує без Нього. Гедоніст: непоміркований та перебірливий у їжі і питті, лінивий, поневолений різними залежностями: від грошей, від Інтернету… Осуджувач: судить думкою і словом навіть те, за що не має відповідальності, а притому вивищується над іншими. Коли надійде невелике терпіння, автоматично скидає вину на свого ближнього і на Бога. Це система старої людини ‒ інфекція первородного гріха в нас. Зараз я не говорю про важкі гріхи.

У цій молитві віддаю самого себе до Божого світла. Тоді усвідомлюю, що Ісус, Божий Син, помер за всі мої гріхи. Основне ‒ пережити момент, коли віддаю свій гріх Ісусу. Тепер вірю, що в цей момент Христова кров очищує мене від кожного гріха. Писання каже: «від кожного». Поставлю собі питання: Віриш в це? Тепер повністю вірю! Принаймні одну хвилину залишаюся у спасительній вірі. Це досконалий жаль: повністю у світлі відкритися перед Богом і повністю, без застережень, прийняти Боже милосердя конкретним актом покори і віри. Прикладом є розбійник на хресті. Він визнав гріх словами: «Ми згрішили». Тоді він з вірою звернувся до Ісуса і чув Його обіцянку: «Ще сьогодні будеш зі Мною в раю». Отож, без чистилища. Його він пережив ще протягом кількох хвилин при болісному помиранні на хресті.

Після чверті години молитви слідує 5-хвилинна перерва. Тоді можу записати досвід, світло, яке я отримав на молитві, або читати Святе Письмо.

Других 15 хвилин.

Протягом перших 15-ти хвилин я віддав під силу Христової крові свої гріхи. Протягом цих других 15-ти хвилин віддаю розп’ятому Ісусові корінь гріха ‒ первородний гріх, тобто стару людину в нас. Єдність з Ісусом переживаю через Боже слово Рим. 6,6: «Знаємо, що старий наш чоловік був розп’ятий з Христом».

Цю правду розділю на 3 частини:

1) Минуле: був. «Знаємо, що наш старий чоловік був розп’ятий з Христом». Ісус не був на Голготі розп’ятий сам, Він взяв на хрест всі гріхи світу та корінь гріха, наше его ‒ стару людину. Це сталося в минулому: стара людина була розп’ята!

2) Теперішнє: є. Переживаю, що стара людина не тільки в минулому була, але й тепер, в дану мить, є розп’ята. Де? В мені, як свідчить апостол: «Я розп’ятий з Христом, вже не живу я…» (Гал. 2,20). Буквально посекундно залишаюся вірою в цій правді і не допускаю ніяких інших думок. У цій єдності з Христом Боже слово наповнює глибини мого нутра. Я стою у вірі. Тепер я люблю Бога всім серцем, всією душею і всією силою.

3) «В мені і у вас». Якщо я стою у вірі, то стара людина, яка була розп’ята з Христом, тепер паралізована в мені, але також в інших людях. Люди ‒ наче з’єднані посудини, в яких є та сама інфекція зла ‒ гріх. Вірою я повністю з’єднаюся з правдою Христового хреста: «Старий чоловік був і тепер є розп’ятий з Христом в мені, але також у вас ‒ мешканці, наприклад, України або Америки». Стою у вірі кілька секунд і тепер Божа ласка діє в цих душах, бо якщо стара людина актуально через віру є розп’ята, то в нас живе Христос. Це надзвичайна сила молитви єдності з Христом. Це молитовна місія. Будь місіонером молитвою, а потім і словом та прикладом.

Після 5-хвилинної перерви слідують треті 15 хвилин: Христовий заповіт з хреста. Учневі, який фізично стоїть під хрестом, але духовно є співрозп’ятий з Христом, Ісус дає Свою Матір. Тут йдеться про духовне усиновлення: «Жінко, ось син твій!», ‒ і про духовну трансплантацію серця через слово: «Ось Мати твоя». Марія ‒ це нова Єва, нове серце (Єз. 36,26), новий духовний центр. Реалізація цього звершується у словах: «Учень прийняв її до свого єства» (по-грецьки «eis ta idia», по-латинськи «in sua»). Святий Амвросій каже: «Учень прийняв її душу, щоб прославляла Господа, і її духа, щоб радів у Бозі». Гріх прийшов через Єву, ласка ‒ через Марію.

Можемо повторювати: «Ісус бачив учня, а тепер бачить мене. Ісус сказав учневі, а тепер Його слово стосується мене». Дивлюся Ісусові в очі, усвідомлюю Його погляд, чую Його слова і з вірою приймаю Ісусову Матір за свою. Вона має вчити мене, як наслідувати Ісуса, як створювати з Ним єдність у молитві і протягом дня в конкретних ситуаціях.

Якщо разом молиться двоє, троє або більше осіб, то після цієї години дуже корисно сказати коротке свідоцтво.

Внутрішня молитва створює умови для того, щоб Бог міг діяти. Бог хоче таким чином через богопосвячених осіб, які каються, здійснити правдиву реформу Церкви. Нехай монастирі стануть домами молитви! Один день на тиждень вони мали б виділити на молитву для ревних мирян, членів третього чину і братств. Нехай монахи забезпечать духовний провід. Час молитви: з 9:00 до 10:00, з 11:00 до 12:00, з 14:00 до 15:00, з 16:00 до 17:00. Окрім вищеподаної моделі молитви, є й інші, наприклад, пророча молитва ‒ згідно Єзекиїла 37 (див. http://vkpatriarhat.org/?p=35705, https://prophet-ezekiel.wistia.com/medias/f6hkodx2hu). Для живого християнина мінімум ‒ це провести хоча б одні вихідні на місяць на молитві і свідченнях в монастирі. Тоді монастирі стануть вогнищами духовного пробудження для цілої Церкви, як Католицької, так і Православної.

 

монах Ілля

 

 

Back To Top