Плоди II Ватиканського Собору за 60 років – трансформація Католицької Церкви в псевдоцеркву Нью-Ейдж /6 частина/
Дивіться це відео також на: https://youtu.be/KRZyurFHVvA
https://rumble.com/v6ghdn1-plody-ii-vat-sob-6.html
https://www.bitchute.com/video/RJuOUd28iOn5/
https://cos.tv/videos/play/58738707065508864
Професор Ета Ліннеман після свого навернення викрила ідолопоклонницького тельця модернізму II Ватиканського Собору, пов’язаного з історико-критичним методом у теології. Подаємо її твердження:
«Формування гіпотез при вивченні Старого і Нового Завіту є системою, яка сама себе стабілізує. Шістдесятигодинний робочий тиждень для цих дослідників цілком нормальний – і це впродовж цілого життя, поки вистачить їхніх фізичних і душевних сил. Професор теології має незмінне переконання, що неможливо зрозуміти Боже слово, якщо ми не прийняли цю систему гіпотез т.зв. науки.
Прищеплене теологу переконання, що тільки історико-критична теологія може розшифрувати Святе Письмо, він передає далі своїм учням і вчить їх робити такі нонсенси, яких сам навчився.
Ніде так не «вірять», як при дослідженнях історико-критичного методу. Пересічний студент приймає 80-90% гіпотез. Хоча припущення методу теоретично не поставлені на рівні реальності, все ж до них підходять так, начеб вони були реальністю. Хто так приймає їх у своє мислення, той ними формується і перемінюється. Тому ризик вивчення теології є досить високим, оскільки ці зміни відбуваються неминуче і непомітно. Людина вдихає таку ж смертоносну атмосферу, як від чадного газу, а той, хто в ній перебуває, її так само не усвідомлює».
Якщо церква обумовлює доступ до священничого служіння лише таким регламентованим навчанням на цих теологічних факультетах, то водночас схвалює діяльність цих факультетів, щоб мали в цьому питанні «чисте» сумління. Яку велику відповідальність перед Богом, студентами і Божим народом несе кожен єпископ, який мовчить на поширення цього єретичного методу на теологічних факультетах і в дієцезії!
По суті, ІКТ спричиняє втрату віри, що, однак, навмисне називають «кризою віри», з підтекстом, начеб йшлося про її розвиток і вдосконалення, а не про деградацію, як це насправді є. Викладач теологічного факультету сказав студентам: «За певний час на вас прийде криза віри. Але це нормально. Подолавши цю кризу, ви отримаєте новий погляд не лише на Святе Письмо і Церкву, а й на інші релігії!». Додамо, що цей новий погляд насправді пов’язаний не з кризою, а з втратою спасительної віри! Це поєднано з тим, що студент вже не буде сприймати Святе Письмо як натхнене слово Боже, а прийме єресь, що поганські культи рівнозначні християнству і що місія є зайва.
Сильний вплив для зведення на шлях єресі створюють також підступні питання: «Невже твоя віра настільки слабка і ти так мало довіряєш Богу, що навіть не хочеш займатися цими думками?». Обманений студент, також і через свою гординю, не може протистояти цим спокусам.
Цитата професора Ети Ліннеман: «Студент одночасно є під сильним тиском колективу. Студенти, особливо старших курсів, або ті, які мають виняткові здібності, є „співвихователями”, вирішальними співносіями цієї соціалізації. Віруючого студента, який на основі свого відмінного ставлення до Божого слова не охочий приймати методи чи висновки історико-критичного методу, переважно дискримінують. З нього насміхаються і ставляться як до аутсайдера.
Приймаючи спосіб мислення ІКТ, студент відчужується від людей, з якими раніше мав єдність у вірі. Вони вже разом не можуть розмовляти і йому заважко їх слухати. Вже їх не розуміє, а вони не розуміють його. Попадає в ізоляцію і стає зарозумілим.
Студент повинен писати статті, в яких його змушують доводити, що він достатньо засвоїв спосіб роботи цього єретичного методу. На нього чинять тиск, щоб він сам думав, говорив та писав історико-критичним способом. Це призводить до великих змін у його мисленні та вірі. Він вже не є сам собою. Те, що він дізнався під час навчання, стає вище понад Боже слово і блокує йому доступ до нього».
Якби ж то на теологічних факультетах була створена така сама система тиску, але для справжнього навернення від духа світу і для прийняття Духа Христового! Якби ж то студентів через внутрішню молитву, справжнє покаяння та шлях наслідування Христа вели до нового життя з Христом і у Христі! Якби ж то їхня ревність рятувати безсмертні душі від вічної загибелі мотивувала їх, як апостолів! Вони проповідували Христа і свідчили в пору і не в пору, щоб хоч якісь душі спаслися. З іншого боку, адепти цих теологічних шкіл, навпаки, є духовними трупами, вишколеними шкідниками, які поширюють духовну інфекцію та духовну смерть. Яка це трагедія і водночас який парадокс! Хто понесе за це відповідальність перед Божим судом? Але все це є плодом того, що Церква уперто відкидає правдиве покаяння і не хоче називати правду правдою, а єресь єрессю.
Найбільш піддатливими до прийняття духовної отрути ІКТ є жінки, тому також заохочується, щоб жінки вивчали теологію та здобували наукові ступені, або й викладали на теологічних факультетах. Сьогодні псевдопапа навіть запроваджує висвячення жінок на дияконис та священниць.
Декалог історико-критичного методу – теології
Перша єресь ІКТ: Реальність Бога вже заздалегідь виключена.
У своїй енцикліці «Pascendi Dominici gregis» св. Пій X стверджує: «Вони справді сліпі, і сліпих ведуть, ці мужі, що пишаються гордим іменем „наука”, настільки просунулися в своєму безумстві, що перекручують відвічне поняття правди і правдивий сенс християнської релігії».
Друга єресь ІКТ: Найвищим авторитетом вже не є Боже слово і Церква, а «принцип науковості».
Кардинал Йозеф Ратцінгер писав: «Екзегеза, яка не живе Біблією і не читає її в живому Тілі Церкви, стає археологією: мертві ховають своїх померлих».
Третя єресь ІКТ: Біблія і християнська віра є на одному рівні з поганськими релігіями і їхніми «священними» книгами.
Історико-критичний метод не приймає реальності, що Біблія є правдивим і єдиним Святим Письмом!
Четверта єресь ІКТ: Біблія, згідно з ІКТ, не є Божим словом.
ІКТ не вірить у Боже натхнення Святого Письма. Дивиться на нього лише як на літературні і теологічні твори, які нічого нам не обіцяють і ні до чого не зобов’язують.
Що на противагу цьому каже нам Церква про натхнення Святого Письма? Бог є автором Святого Письма в тому сенсі, що надихає його людських авторів. Святий Дух діє в них і через них непомильно навчає спасительної правди.
П’ята єресь: ІКТ є новим Учительським урядом, який єдиний може пояснювати Святе Письмо.
Що про це сказав кардинал Ратцінгер? «Це упередження еволюціоністського походження, якщо стверджується, що текст можна зрозуміти лише на основі вивчення його походження та розвитку. … Святі, які часто були неосвічені та неспеціалісти в екзегетиці, найкраще розуміли Святе Письмо».
Шоста єресь ІКТ: Те, що написане у Святому Письмі, в жодному разі не могло так бути.
Екзегет спрямований на те, щоб в «біблійному тексті» знаходити і вирішувати «труднощі». Чим «кращий» викладач, тим він буде винахідливішим в цьому напрямку.
Сьома єресь: ІКТ визначає, що в Біблії правда, а що брехня – міф.
Вже таке ставлення є дуже зневажливим і демонічним. Все надприродне, тобто всі чудеса, вважаються брехнею – міфом. Не береться до уваги Божа всемогутність. За ІКТ стоїть дух атеїзму, який бреше і перекручує правду.
Восьма єресь ІКТ: Відділення Церкви від Святого Письма.
Кардинал Ратцінгер сказав: «Зв’язок між Церквою та Біблією розірвано. Цей поділ почався (два) століття тому в протестантському середовищі, звідки він проник і в кола католицьких теологів. Це історико-критичне тлумачення Святого Письма (ІКТ)».
Дев’ята єресь ІКТ: Згідно з ІКТ, Ісус не є ні Богом, ні Спасителем.
Це фальшиве твердження є відродженням єресі аріанства, проти якої виступили отці Церкви ще 1700 років тому на Нікейському Соборі. Ця єресь була категорично засуджена 325 року. Важко знайти католицького теолога, який би відкрито заперечував, що Ісус є Сином Божим. Усі будуть стверджувати, що приймають цю істину, але відразу ж додадуть, як, на їхню думку, це слід розуміти.
Десята єресь ІКТ: Згідно з ІКТ, Декалог вже не діє.
Старий Завіт відсувається далеко на бік, як те, що нас начебто не торкається. Повністю або частково сприймається, як якась духовна конструкція, яка є продуктом колишніх патріархальних суспільних структур і виробничих відносин, і яка мала завдання їх виправдати і стабілізувати. На основі такої теорії Декалог начебто вже не є для нас зобов’язуючим. Це чергова єресь.
Чи Декалог сьогодні дійсно вже не зобов’язує? Ні! Десять Божих заповідей є зобов’язуючими для християн і віруюча людина повинна їх дотримуватися. Десять заповідей не були скасовані, а підсумовані поясненням Ісуса.
Верховний архиєретик Бергольйо виходить сьогодні у своїй фіктивній одежі папи і дозволяє, щоб ним захоплювалися. Нехай же ця ганебна трагікомедія якнайшвидше закінчиться великим фіаско, як і нове вбрання короля! Тоді трісне і бульбашка модернізму ІКТ та ейфорія ІІ Ватиканського собору.
Наслідки модернізму для Церкви жахливі. ІКТ руйнує спасительну віру, і таким чином опиняється в небезпеці спасіння мільйонів безсмертних душ. Оскільки Католицька Церква з усіх можливих причин уникала правдивого покаяння, Бог, як покарання, допустив, щоб ті, які публічно заперечують основні правди віри, зайняли найвищі посади в Церкві. Було прогнано Святого Духа, який викриває гріх (пор. Ів. 16, 8-9), а тому запанувала така темрява, сліпота і боягузтво! Католики не бачать єретичну систему брехні і є боягузами, щоб назвати її справжнім іменем. Чи Ісусів заклик до покаяння та заклики всіх пророків і Цариці Пророків сьогодні ще актуальні? Актуальні! Однак Ісус також перестерігає: «Якщо не покаєтеся, всі загинете!» (Лк. 13,3).
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату
+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі
25.01.2025